В польових умовах: Як лікарі-волонтери обстежують пацієнтів на лінії фронту

Лікарі столичного Інституту серця повернулися з чергової волонтерської поїздки на Донбас, під час якої безкоштовно оглянули військових і цивільних.

Коли війна була в активній фазі, волонтерів у зоні АТО можна було бачити практично кожен день. На жаль, в останні рік-півтора українських військових на Донбасі стали значно рідше відвідувати. Одними з тих, хто не забуває захисників нашої країни, стали лікарі Інституту серця МОЗ України.

Вони повернулися з чергової поїздки на передову. В цей раз доктора відвідали Мар’їнку та Попасну, побувавши проїздом також в Курахові, Красногорівці, Краматорську та Слов’янську.

Маючи з собою портативний апарат для УЗД-діагностики, медики провели кілька безкоштовних прийомів-консультацій для бійців, так і для кардіологічних пацієнтів. Про те, якою видалася ця поїздка в зону АТО, кардіолог і кардіохірург Інституту.

Мар’їнка: життя поблизу лінії розмежування

“Безкоштовні огляди пацієнтів в регіонах ми практикуємо вже давно. Першим почав їздити наш директор Борис Тодуров, а пізніше його приклад наслідували й інші лікарі Інституту серця”, – розповідає кардіохірург Назар Озерянський.

У прифронтових містах лікарі проводили скринінгову діагностику. Її мета – охопити більшу кількість хворих зі скаргами на серцево-судинні захворювання за короткий проміжок часу. За словами лікарів, така діагностика дозволяє виділити з когорти пацієнтів тих, кому потрібна невідкладна допомога або операція. Також це допомагає виявити хворобу на ранній стадії.

“Кожен раз, коли їдемо обстежувати людей, скрізь бачимо одні і ті ж проблеми медицини: тотальна відсутність необхідної апаратури, низькі зарплати лікарів. Це проблема не тільки кардіології та кардіохірургії, а й нашої медицини в цілому. Якщо в Києві лікарі ще якось можуть прожити, то в невеликих містах і селах вони ледве зводять кінці з кінцями. Про самовдосконалення в такій ситуації говорити не доводиться”, – додає Назар.

“Те, що в цій країні в цілому і в системі охорони здоров’я зокрема потрібно щось міняти – це безумовно. Але ось хто це буде робити – питання. МОЗ? Кабмін? МВС? Та я вас благаю. Якщо щось добре і правильно і відбувається, то роблять це люди, – каже журналіст і редактор Наталія Усенко, яка теж побувала в поїздці.

“Такі, як кардіологи Інституту серця Назар Озерянський та Сергій Демидюк, які і організували цю поїздку на Схід. Які за один день оглянули 110 пацієнтів на прийомі в поліклініці, а потім ще вирушили додому до тих пацієнтів, які в силу свого стану просто не змогли потрапити на прийом. А потім ще були поїздки в військові підрозділи, де оглядали бійців і куди привезли з Києва гостинці”, – додає Наталія.

Мар’їнка – це місто районного значення в Донецькій області. За словами лікарів, більшість будівель у містечку – це приватний сектор, але є і багатоповерхівки. У ході протистояння в Донецьку в липні-серпні 2014 року, Мар’їнка, яка опинилася в смузі фронту між силами окупантів та збройних сил України, піддалася масованим артобстрілам в наслідок яких постраждало багато людей.

За оцінками очевидців, це військове зіткнення стало наймасштабнішим з моменту підписання домовленостей “Мінськ-2” в лютому 2015 року. Згідно мінськими угодами, на східній околиці міста Мар’їнка тепер проходить лінія розмежування сил на Донбасі.

“У Мар’їнці нас попросили обстежити одного чоловіка, – розповідає кардіолог Інституту серця Сергій Демидюк. – Для цього треба було з’їздити до нього додому, так як через серйозні проблеми зі здоров’ям приїхати він сам не міг. Живе він у п’ятиповерхівці, а поруч – комплекс з декількох багатоповерхових будинків. Нас до глибини душі вразило, що цей літній чоловік із дружиною живуть у всьому під’їзді одні. Всі інші жителі через обстріли змушені були виїхати. Поблизу з ними живе ще одна сім’я, але це всі, хто там залишився”.

Після приїзду до пацієнта виявилося, що в будинку газу немає. В квартирі було помітно прохолодно. “Через те, що працював обігрівач, було терпимо. Але уявіть: чоловік – після інсульту, має цілий ряд супутніх хвороб. По квартирі ледве пересувається. Крім того, він раніше працював на шахті, є ще й професійні хвороби. В місцеву лікарню класти його на лікування немає сенсу. Доктора до нього періодично ходять, але у них самих теж мало можливостей надати йому допомогу. Дуже шкода було дивитися на те, що люди там позбавлені нормальної медичної допомоги”, – згадує лікар.

“Люди приймають найдешевші аналоги ліків, які взагалі існують”

Крім скарг на здоров’я, пацієнти розповідали лікарям про те, як їм живеться. А життя на лінії фронту, м’яко кажучи, нелегке. “Нам часто скаржилися на бідність. Грошей у багатьох немає навіть на харчування. Що особливо прикро чути мені як лікарю – не вистачає грошей на пристойні ліки. Нам пацієнти показували таблетки, які приймають. І це в основному самі що ні на є дешеві аналоги ліків, які взагалі існують”.

Волонтери також побували в гостях у українських військових, які дислокуються в Попасній. Це була друга лінія фронту, де військові забезпечують тил. Нацгвардійці зустріли медиків дуже душевно. Зараз цей великий залізничний і промисловий вузол Луганської області переживає затяжну кризу, що почалася в 90-х роках. Понад 100 тисяч тонн у добу – такий був обіг вантажів, які проходили через станцію Попасна.

Більше половини від загальної кількості вантажів становило вугілля, яке видобувають на шахтах Донбасу. Щодня попаснянська вантажна станція приймала й відправляла тисячі залізничних вагонів з вантажем.

На сьогоднішній день через місто проходить всього кілька ниток вантажних поїздів. Не менш значними були і пасажирські перевезення через Попасну. Зі станції відправлялися поїзди в різні міста України та країни СНД. Зараз на станції Попасна мають зупинку 5-6 пасажирських поїздів і близько десятка приміських дизельних поїздів. Під час війни на Донбасі у ніч з 6 на 7 липня 2014 місто зайняли збройні формування самопроголошеної ЛНР.

22 липня 2014 року після сутичок на околицях місто перейшло під контроль батальйону “Донбас” Національної Гвардії України.

“Ми побували у бійців Нацгвардії. Це дуже позитивні хлопці. До самої передової було шістсот метрів. Нас туди не пустили. Вважаю, це і правильно. Адже коли ми збиралися вже з Попасної їхати, там раптово почалися обстріли. Це було чути так, ніби стріляють поруч з нами”, – розповідає Сергій Демидюк.

На питання про те, які емоції відчуває побував у зоні АТО під час обстрілу, Сергій Демидюк зізнається: страшно не було. “Не знаю як інші, але скажу про себе. Страшно дійсно не було. Це були кулеметні черги, не артилерія. Дуже запам’яталося, що військові реагують на постріли абсолютно спокійно. Адже вони це чують там кожен день. Нам говорили: як тільки стемніє, бойовики стріляють активніше. А це була так – розминка”.

“Від погляду військового в один момент тобі і страшно, і тепло, і комфортно” Лікарі Інституту серця з’їздили також до розвідників. “Місце їх дислокації, звичайно, не варто розголошувати. Це ж розвідники”, – говорить кардіолог. “У нашому інституті раніше прооперували одного розвідника. Це був як раз той випадок, коли гроші на витратні матеріали для операції збирали всією країною. Приємно, що люди в такій ситуації не залишилися осторонь. І ось після виписки ми цього розвідника, коли одужав, самі особисто привезли на місце дислокації”, – каже Назар Озерянський.

“Розвідники – це як раз ті люди, які щодня бувають в “пеклі”, – додає Сергій Демидюк. “У цих військових – просто дивовижний погляд. Дуже зосереджений, холодний. Але в той же час він теплий. Зазвичай по очах людей видно емоції. А тут ти ну ніяк не можеш сказати, що людина відчуває. Дивишся цим людям в очі, і відчуваєш палітру найрізноманітніших емоцій. Від цього погляду в один момент тобі і страшно, і тепло, і комфортно”. Характерно, що розвідники про війну лікарям-волонтерам практично нічого не розповідали. “На розпитування про бойові дії вони просто жартують. Але при цьому вони дуже дружелюбні. Вони готові були розповісти про що завгодно, тільки не про війну. Може, це вони нам говорити не хотіли, адже нас вони бачили в перший раз”. Розвідники базувалися в одному зі зруйнованих будинків.

“Там умови, звичайно, погані. “Плюс” у тому, що є буржуйка. Їх житло являє собою кімнату в будиночку квадратів на дванадцять, не більше. У цих дванадцяти квадратах – буржуйка, плита, і там же живуть шість осіб. Стоять двоярусні ліжка. Там тепло. Але душу немає, воду треба гріти. При цьому в цій же кімнаті – кулемети повністю заряджені. Висять автомати, також всі заряджені. Патрон у патроннику, все готово. Там же – і гранатомети, броники, каски. У цих людей – повна готовність захищати батьківщину”, – згадує лікар.

“На війні не може бути феншуя”

“Треба розуміти: це ж бойові дії. І на передовій ні в якій країні не будуть стояти намети. Тому особливо не скаржаться. Люди часто кажуть, що у військових з умовами – капець. Так, там капець, але це тому, що там війна. На війні не може бути феншуя. Але головне, що в цих будиночках тепло, там можна спати, готувати”, – підкреслює Сергій Демидюк. Волонтери до військових їздять хоч і значно рідше, ніж раніше, але зовсім без допомоги розвідники не залишаються. “Буває, елементарні на перший погляд для нас речі стають в нагоді їм і навіть рятують їм життя. Приміром, звичайні ліхтарики Міноборони їм не видає. Але ліхтарики потрібні, причому хорошої якості. Завжди потрібні тепловізори, хороша оптика, акумулятори. Скрізь відчувають гостру нестачу в аптечках. Якщо допомогу їм будуть привозити частіше, армія буде ще сильнішою”, – резюмує лікар.

Катерина Гончарова